Технології

Вітражна техніка Тіффані.

Історія створення вітражів починається ще з ХІ століття, коли палаци і собори стали прикрашати вітражними вікнами. На сьогоднішній день існує декілька технік виготовлення вітражів, але в основі кожної з них лежить принцип з’єднання шматочків кольорового скла мозаїчним методом.

Однією з технік виготовлення вітражів, яка набула найбільшого поширення і відомою вже понад сто років, є техніка Тіффані. Своєю назвою ця техніка зобов’язана своєму творцю Льюїсу Тіффані, який на стику дев’ятнадцятого і двадцятого століть не тільки відродив давнє майстерність, але і вдихнув у нього нове життя. Традиції виробництва вітражів, що беруть свій початок з Середніх віків та епохи Відродження не задовольняли майстра. Нова епоха вимагала істотних змін. Він активно займався пошуком, виробляв експерименти, як з кольоровим склом, так і з методикою скріплення окремих фрагментів малюнка в цілісну картину. Результатом таких експериментів стало народження нової техніки виготовлення вітражів, яка прославила не тільки ім’я свого творця, але і його країну, оскільки скло, запропоноване Тіффані, стало іменуватися «американським».

В основі техніки Тіффані з’єднувальним елементом паечного вітража стали не свинцеві прути, які він вважав дуже грубими, а тонкі мідні смужки, які надавали філігранність готового виробу. Краю мідної смужки, які по ширині кілька перевищували ширину скла, загиналися під прямим кутом і тим самим створювали паз, який і утримував скло в необхідному положенні. Всі елементи вітража складалися в єдину картину, а потім стики цих елементів пропаівалісь оловом і покривалися патиною, чорного або мідного квітів. Основними достоїнствами такої техніки стали порівняно невелика ширина закріплюють мідних смуг, а також порівняно невелика вага готового каркаса, що давало можливість створювати необмежену кількість фігурних контурів вироби і створювати об’ємні твори складних форм. Спочатку таку техніку Тіффані використав для створення абажурів до ламп, і лише через деякий час став застосовувати для виготовлення вітражів.

Він дуже ретельно підходимо до вибору кольору і фактури стекол, оскільки неправильно підібрані скла можуть змінити самий цікавий проект і зробити готовий виріб вкрай не привабливим. Більшість стекол, які Тіффані використовував для своїх творів, мають опалесціююча ефект, для отримання якого до складу сировини вводилися палена кістка або олово, які замутнялі скло. Скло, приготоване таким чином, має ефект заломлення світла, а в залежності від обсягу замутняющіх речовин досягаються різні ступені ефекту.

У своїх творах Тіффані використовував і інші види скла, які і до нього застосовувалися для художніх робіт. Одним з таких стекол є кафедральне скло, що представляє собою прозоре скло, забарвлене в масі. Як кафедральне, так і опалесцентное скло отримують вальцюванням, коли в’язку масу скла проганяють через вальці і отримують окрему пластину скла. Кожна така пластина відрізняється своїм неповторним виглядом. Для отримання того чи іншого візерунка використовують вальці з відповідним візерунком, а отримані таким чином скла відрізняються чудовою грою тіней, яка постійно змінюється в залежності від кута зору. Для виготовлення деяких вітражів Тіффані використовував і скляні камені. Чи не розписуючи скло, Тіффані створював вітражі, які можна порівняти з живописними полотнами.